левый узор
 
издание «Исторический музей. Путеводитель по экспозиционным залам» …

Издание «Исторический музей. Путеводитель по экспозиционным залам» …

Нажмите на фото обложки для просмотра.

 
Буклет Святогірського історико-архітектурного заповідника «Біблія в європейській культурній традиції XVI-XIX ст.» …

Буклет Святогірського історико-архітектурного заповідника «Біблія в європейській культурній традиції XVI-XIX ст.»  …

 

 

 

 
Григорій Сковорода і Лаврентій Кордет (до питання про перебування в Святих Горах) Григорій Сковорода і Лаврентій Кордет (до питання про перебування в Святих Гора

 

В.М.Дєдов

Григорій Сковорода і Лаврентій Кордет

(до питання про перебування в Святих Горах)

 

Вивченню творчості видатного українського філософа і поета XVIII ст. Г. С. Сковороди  присвячена величезна кількість монографій, статей, публікацій, дисертацій, у яких висвітлюються як окремі аспекти творчості Сковороди, так і її місце в історії філософії і літератури. За підрахунками фахівців, бібліографічний покажчик  досліджень до 250 річного ювілею українського філософа   нараховував  біля 1500 наукових праць [Корж Η.Г.,1972,с.175]. Безумовно, за 40 років  бібліографія по «сковородіані» значно збагатилася, в тому числі за рахунок досліджень, які присвячені питанням біографії Г.С.Сковороди, його оточенню в різні періоди його життя. Основним джерелом для дослідження цих питань залишаються записки учня і друга Г.Сковороди Михайла Ковалинського «Жизнь Григория Сковороды. Писана 1794 года» [Григорий Сковорода,1961,с.487-535] і листи філософа до М. Ковалинського та інших осіб [Григорий Сковорода,1961,  с.211-462]. На підставі вказаних джерел, а також залучення спогадів сучасників Г. Сковороди (Густава Гессета де Кальве), у вітчизняній історіографії затвердилась думка про неодноразове відвідування Святих Гір Г.Сковородою.  Як правило, дослідники вказують на 1765 р., як  вірогідну дату відвідин Святогірського монастиря - під час «настоятельства» тут друга і наставника Сковороди - ігумена  Лаврентія Кордета.  Другою вірогідною датою перебування філософа в Святогірському монастирі вважається 1781- 1782 рр. – під час майже річної подорожі в Таганрог [Ніжинець А., 1970, с.152; Махновець Л., 1972, с.238; Драч И.Ф., Крымский С.Б.,Попович М.В.,1984, с.183-184; Овчаренко,1994,с.11; 2005,с.16;]. Деякі дослідники називають ще одну дату відвідання філософом Святогірського монастиря – 1787 р., коли на настоятельство до  Святогірського монастиря був переведений з Ахтирського Троїцького монастиря архімандрит Венедикт, у кого він жив деякий час в 1770 році  [Лошиц Ю., 2008]. Підставою для наведених припущень був висновок дослідників, що Сковорода відвідував тільки ті обителі і тоді, коли там «настоятельствували»  друзі і однокашники філософа по Київський академії і Харківському колегіуму. Разом з тим, питання щодо відвідування Сковородою Святих Гір і діяльності тут його найближчого оточення,  важко вважати завершеним, перш за все в зв’язку з наявністю нових архівних матеріалів з фондів Ізюмського духовного правління і Слобідсько-Української губернської канцелярії  датованих  60-70-ми  роками XVIII ст. і пов’язаних з діяльністю Лаврентія Кордета в Святих Горах [ЦДІА,ф.1584, оп.2, спр.38; ф.1710,оп.2,спр.665]. Вказані документи дають  уточнюючі терміни його перебування на посаді настоятеля Святогірського монастиря. Декілька цікавих фактів для нашої розвідки надають листи Сковороди до М.Ковалинського та ін. осіб, де міститься  характеристика оточення вчителя і учня в колегіумі. Крім того, актуальність поставленого автором питання визначається явно необґрунтованими твердженнями, які стали з’являтися в роботах останнього часу, присвячених життєвому шляху Г.С.Сковороди. Так, в нарисі «Шляхами мандрівного філософа» дослідником В.Т.Терещенко робиться припущення про відвідання Сковородою Лаврентія Кордета  в 1785 р., коли той вже чотири роки як відійшов в інший світ [Лаврентий Кордет,2012]. Більш того, відома народна  легенда про запрошення Сковороди до царського двору імператрицею Катериною II [Данілевський,1886,с.56] набуває у автора   подробицями у вигляді неодноразових «тривалих бесід» філософа з князем Г.Потьомкіним і «листування» Сковороди з імператрицею Катериною [Терещенко, 2010,с. 13].

Всі дослідники  користуються єдиним  достовірним джерелом про відвідування Святих Гір  Григорієм Сковородою – свідченням учня і друга філософа Михайла Ковалинського: «…имел пребывание в Бурлуках у Захаржевскаго, ради приятных положеній природы жительствовал у Щербинина в Бабаях, в Ивановке у Ковалевского, у друга своего в Хотетове, в монастырях Старо-Харьковском, Харьковском училищном, Ахтырском, Сумском, Святогорском, Сеннянском проч. по несколько времени… во всех местах, где жил он, избирал всегда уединённый угол, жил просто, один без услуги [Григорий Сковорода,1961,с.520]. Оскільки в повідомленні М.Ковалинського дати не названі, дослідники  пов’язують перебування Г.Сковороди в Святогірському монастирі з Лаврентієм Кордетом, переведеним на настоятельство  в Святі Гори навесні  1765 року. З біографії  ігумена Лаврентія  відомо, що сам він з козацької родини, народився в 1720 р. на Слобожанщині, освіту отримав в Київській академії, після закінчення якої був зачислений в штат Харківського колегіуму вчителем риторики і поетики. В 1756 р. прийняв постриг і в 1760 р. став ігуменом Озерянської пустині, приписаної до колегіуму. В рік приходу до колегіуму Г.Сковороди, Л.Кордет вже викладав філософію [Махновець,1972,с.159]. Першим і найбільш вагомим аргументом на користь  висновку про ймовірне відвідання Сковородою Святогірського монастиря  в 1765 році вважається лист самого Г.С.Сковороди ректору Харківського колегіуму Іову Базилевичу 18 квітня 1765 р. Як правило, дослідники цитують ту частину листа, де Сковорода жалкує з приводу переводу  Лаврентія  Кордета з Харківського колегіуму в  Святогірський монастир і дає характеристику «новому святогірському ігумену» як вченому і педагогу: «…Поздравляю ж Вас не совсем ещё минувшим празником, а паче пожеланним отсутствием его высокопреподобия достойнопочтенного нового святогорского ігумена отца Кордета. Думаю, что всяк честной ученик поболит серцем о лишении такового и толикого ума. Но что делать ? Сего требовали мужа его толикии заслуги. ...Непрестанно в школах, храмах проповедывал, наставлял непросвещенную и светскими мнениями ослепленную юность студентскую словом и житием и, будучи родниохенкий ученик любви насадителя Христа, везде и всегда, аки гром, гремел о согласии и конкордии, найпаче в компаниях.

Что до мене касается, то я сего чистосердечного мужа уподобил бы святому пророку Ионе, кой извержен в демонстроителнии волны, целому училищному кораблю благотишие, а его навклиру породил облегчение. Ибо он, кроме того, есть весма ‛ο οικονομικός ’ανήρ [обізнаний в економіці муж] при том смислит арифметику καί τα γεογραφικά [і географічні науки] кратко сказать καί ται̃ς μούσαις καί ‛άμα πολυπραγμούναις πεφυκω̃ς [здібний одночасно і до наук, і до практичних справ] к войне и к покою, к богу и к миру.

Рассевая на все стороны ползу, аки солнце лучи, был он и мне ‛ο βάσανος [пробний камінь] к разпознанию некоторых людей, коих бы мне никогда не узнать, каковы они, если б  не его с ними дружба ‛όμοιόν προς ‛όμοιον ’άγει ‛ό θεός [подібного до подібного веде бог].

О философских его суптильностях, даже до четвертого неба проницающих, нет чего уже и говорить». [Григорий Сковорода,1961, с.420]. Ця змістовна характеристика Лаврентія Кордета Г.Сковородою стала основним джерелом для дослідників при визначенні взаємовідносин цих двох особистостей. В листі Сковорода не тільки визначає обізнаність нового святогірського ігумена в багатьох науках – економіці, математиці, географії, філософії, але і свідчить про його здібність до практичних справ. Скоріш за все, мається на увазі  діяльність Л.Кордета на посаді префекта колегіуму. З тексту листа зрозуміло, що між Сковородою і Кордетом склалися особливі, дружні стосунки. Викладач філософії і префект Лаврентій Кордет був для Григорія більш ніж колегою по педагогічній діяльності. Сковорода жалкує з приводу втрати наставника і товариша для себе, педагога і вченого - для колегіуму. Разом з тим, з контексту листа видно, що перевід в Святі Гори Л.Кордета йому зрозумілий і викликаний обставинами, які потребували саме такої людини: «Но что делать? Сего требовали мужа его толикии заслуги», - зазначає Г.Сковорода.

В літературі затвердилася думка, що з приходом на Білгородську кафедру єпископа Порфірія Крайського, Лаврентій Кордет перестав влаштовувати правлячого архієрея, і той при нагоді «вислав» його в периферійний Святогірський монастир [Ніжинець,1970,с.107; Драч і ін.,1984,с.113;]. Не заперечуючи проти висновку дослідників про різні погляди на зміст і методику викладання курсів колегіуму між  єпископом Порфірієм Крайським і префектом Лаврентієм Кордетом, внаслідок чого останній потрапив до Святогірського монастиря, все ж зазначимо, що призначення настоятелів цього монастиря з числа префектів або ректорів колегіуму було скоріш правилом ніж виключенням. Перед Лаврентієм Кордетом на настоятельство в Святі Гори було направлено ректора Харківського колегіуму Рафаіла Мокренського, який з 1753 р. очолював колегіум, а в 1758 р. – переведений правлячим архієреєм  настоятелем Святогірського монастиря [Філарет, 1852, с.128]. Після його кончини в лютому    1765 р. ігуменом свято гірським став діючий префект Лаврентій Кордет. Після  Лаврентія Кордета, який перебував ігуменом Святогірського монастиря  з березня 1765 р. по серпень 1770 р. (з перервою в 1766-1767 рр.), настоятелем було призначено Феофана Феодоровського, теж колишнього префекта Харківського колегіуму [Філарет, 1852, с.129]. У списках префектів Феофан Феодоровський  значиться перед Іовом Базилевичем [Любжин,2008,с.245]. За розвідкою Л.Махновця Сковорода був знайомий з Феофаном Феодоровським і жив деякий час в 1767 р. у нього  в Куряжському монастирі [Махновець.1972,c.196-197]. Після Феофана Феодоровського  Святогірський монастир очолив теж колишній префект колегіуму - Філарет Фіневський. За наказом єпископа Порфірія Крайського, Філарет Фіневський заступив на місце префекта Лаврентія Кордета навесні 1765 р. Зміст цього наказу наведений в роботі преосвященного Філарета (Гумілевського): «… рассуждая мы о Святогорском монастыре, в котором сего года февраля 10 дня архимандрит Рафаил Мокренский преставился и в оном  монастыре настоятеля не находится, приказали: в Святогорский Успенский монастирь довольно потрудившагося в харьковских училищах префекта, игумена Лаврентия Кордета определить, и быть ему игуменом; до будущей вакации ему в коллегии преподавать философию, а на место его префектом быть Сужденской Предтеченской пустыни игумену Филарету Финевскому, которому преподавать школу философии по прошествии вакации с сентября месяца» [Филарет, 1852, с.128]. Цей документ цікавий тим, що прописує  святогірському ігумену Лаврентію продовжувати викладати філософію в колегіумі до кінця учбового року. Філарет Фіневський очолював Святогірський монастир після Феофана Феодоровського з 1784 до  1787 р. Таким чином, не враховуючи тимчасово призначених  в Святі Гори  в період 1766-1767 рр. Матфея Млодзинського і Сильвестра Кияновського  [Філарет, 1852, с.129] весь час, з початку 50-х рр. XVIII ст. і  майже до закриття Святогірського монастиря в 1787 р. його очолювали  ректори і префекти (в різні часи) Харківського колегіуму. Така закономірність пояснюється необхідністю тримати на посаді настоятеля Святогірського монастиря людину, обізнану в економіці і господарському управлінні (а саме такі функції серед інших виконували префекти колегіуму), і яка з користю для колегіуму і єпархіального управління  буде управляти майном  Святогірського монастиря, доходи від якого  (20 частина) направлялись на утримання колегіуму. Враховуючи, що у власності монастиря знаходилося  30 тис. га земельних угідь, в т.ч. 10 тис.га орної землі, багаточисельні дрібні промислові підприємства типу крупорушок, гутних заводиків, винокурень, рибальського промислу, заготівлі лісу та ін.,  зрозуміло, що управляти таким господарством і розподіляти виготовлений натуральний продукт  від нього, можна було довірити тільки «своїм» людям. Незважаючи на те, що  в сер.60-х років за Маніфестом Катерини ІІ  припинилися обов’язкові відрахування  20-ї  долі з доходів монастирів на утримання колегіуму,  Святогірська маєтність і далі потребувала  обізнаних в економіці і управлінні  людей. Таким вимогам відповідали перш за все  особи, які мали певний досвід, набутий в Харківському колегіумі, який теж мав подібну майнову і господарську структуру. Враховуючи вищевикладене, визначення факту призначення префектів колегіуму настоятелями Святогірського монастиря як «вигнання» з колегіуму, або «заслання» не зовсім відповідає  по суті усталеній в 2-й пол. XVIII ст. практиці кадрових призначень на посаду настоятеля Святогірського монастиря.

Повертаючись до  взаємовідносин Г.Сковороди і Л.Кордета під час педагогічної діяльності в Харківському колегіумі,  доречно залучити ще один лист Г.Сковороди, написаний  своєму учню  М.Ковалинському (№72):  «і мені вже скорпіон готує жало і замишляє мене вжалити… Неправда гнобить і протидіє, але тим сильніше моє бажання боротися з нею...

Вислухай , мій милий, про що я вчора дізнався в розмові від нашого преподобного і найученішого  префекта, коли мова йшла про підступність неправедних. Ось такий  двовірш:(в оригіналі грецькою – В.Д.)

Не плести інтриг, не плямити кров’ю рук

Не говорити брехні і висловлювати всю правду.

Віршами ми це перекладемо так:(в оригіналі лат. – В.Д.)

Не умишляй зле, не плямуй правиці кров’ю,

Уникай говорити брехню, говори тільки істину. [Григорій Сковорода, 1961,с. 374.]

Аналізуючи переклад з грецької на латинську приведеного вірша, філологи відмічають, що перекладна епіграма у Г. Сковороди тісно пов'язана з його оригінальною творчістю в цьому жанрі [Луцька,1972,с.181]. Істориків же цікавить дещо інше. Лист не датований, але цілком слушно  Л.Махновець припускає, що він написаний  не раніше кінця листопада 1763 року, коли на білгородську кафедру заступив єпископ Порфирій Крайський, розпочавший  компанію цькування Сковороди в колегіумі [Махновець Л., 1972,№4,с.64]. Для предмету нашого дослідження важлива остання частина листа, де Сковорода сповіщає учня, що за день до написання листа він спілкувався «з преподобним і найученішим»  префектом з приводу виниклих проблем із-за «підступності неправедних». Із змісту листа зрозуміло, що префект підтримав Сковороду і поряд з іншим надав таку віршовану пораду грецькою:

Не плести інтриг, не плямити кров’ю рук

Не говорити брехні і висловлювати всю правду.

Префектом, за порадою до якого звернувся Сковорода,  був ігумен Лаврентій Кордет, який заступив на цю посаду щойно, після призначення префекта Іова Базилевича  ректором колегіуму у зв’язку з кончиною в жовтні 1763 року  ректора  Костянтина Бродського. Тут треба зазначити, що в більшості досліджень датою  призначення Лаврентія Кордета на посаду префекта  вважається 1759 рік, коли були проведені кадрові зміни новопризначеним єпископом Іоасафом Миткевичем. Але на підставі знайдених в архіві списків учнів і вчителів колегіуму в 60-ті роки XVIII ст. Л.Махновець доказав, що префектом і  при ректорстві Костянтина Бродського  до 1763 р.  був Іов Базилевич, а Лаврентій Кордет   значиться тільки учителем філософії. І тільки в списках за 1763-1764 учбовий рік  ігумен Кордет записаний як префект і учитель філософії [Махновець, 1972,с.159,176,189 ]. Як вище показано, префектом Л.Кордет був до весни 1765 р., коли розпорядженням єпископа Порфирія Крайського був призначений настоятелем Святогірського монастиря.  Подальші переміщення  Л.Кордета за наказами  того ж  Порфирія Крайського дуже показові. Справа в тому, що в сер.60-х років загострились протиріччя між світською і церковною владою  щодо введення при Харківському колегіумі (практично при Покровському монастирі) фінансово незалежної вищої школи під назвою «прибавочні» класи.  В 1765 р. було видано розпорядження імператриці Катерини ІІ про створення таких класів з викладанням інженерних знань, математики, малювання, геодезії, географії, артилерії, французької, німецької мов для чого виділялося  з казни  3000 крб. Практична організація цього питання покладена була спільно на губернатора Є.Л. Щербініна і правлячого архієрея Порфирія Крайського. Класи повинні були відкритися в 1765-1766 рр., але негативне ставлення  архієрея  до відкриття вказаних класів на базі Покровського монастиря та ще з незалежним від церкви фінансуванням, затримало процес.  Є.Л. Щербінін, який безпосередньо відповідав за підготовку відкриття класів і набір викладацького складу, все ж таки відкриває «класи» в лютому 1768 р. і запрошує Г.Сковороду для  викладання курсу катехізису. Губернатор Щербінін особисто  підписує 8 липня 1768 р. заяву Сковороди  про прийняття його на посаду викладача катехізису [Багалій,1926,с.81]. Якщо питання «працевлаштування» Г.Сковороди в 1768 р.  вирішилось без волі єпархіального начальства, то перевід   святогірського ігумена Лаврентія Кордета вирішувався складніше і довше, бо мова йшла про ректорську посаду колегіуму і одночасно посаду архімандрита Харківського Покровського монастиря. Не викликає сумніву, що  ігумен Лаврентій розглядався  Є.Л.Щербініним як найбільш підходяща фігура для цих посад. Відповідно з боку Слобідсько-Української губернської канцелярії направлялися клопотання з цього приводу в консисторію. Єпископу  Крайському треба було реагувати на запит губернської влади. Спочатку Порфирій Крайський наближає до себе ігумена Лаврентія призначенням настоятелем Білгородського Миколаївського монастиря з наданням «присутствія» в консисторії. Це відбулось не раніше першої половини 1766 р., бо за архівними документами  на початку 1766 р. Лаврентій Кордет ще підписує промеморії в якості святогірського ігумена [ЦДІА,ф.1584, оп.2, спр.38 ]. Але в чомусь Лаврентій Кордет не оправдав надій правлячого архієрея і останній звільняє ігумена Лаврентія 17 серпня 1767 р. від «присутствія» в консисторії  і повертає Кордета  знову до Святогірського монастиря. Коли повернувся Л. Кордет в Святі Гори невідомо, бо в документах Ізюмської провінціальної канцелярії на початку вересня 1767 р. в Святогірському монастирі ще  керує ігумен Сільвестр (Кияновський) [ЦДІА,ф.1584,оп.1,спр.132]. Непослідовність дій правлячого архієрея відносно святогірського ігумена Лаврентія просліджується і надалі. В 1768 р. преосвященний Порфирій підписує клопотання про возведення Лаврентія в сан архімандрита: «понеже он довольно трудился в харьковском коллегиуме, обучал школы пиитику, риторику два курса, философии шесть лет, кроме проповедей всякой недели и каждого праздника катехизис ученикам и народу, також и Священное Писание изъяснял" [Лаврентий Кордет,2012 ].  Але це клопотання не мало ніяких наслідків. Після кончини Порфирія Крайського на Білгородську кафедру заступив єпископ Самуїл Миславський, який засвоївши досвід попередника не став загострювати стосунки з губернатором Щербініним  відносно «добавочних класів» і переведення Лаврентія Кордета настоятелем Покровського монастиря. В 1770 р. преосвященний Самуїл  писав в клопотанні: « заступать это место из всех его епархии учительных настоятелей никто лучше и справедливее не может, Лаврентий же достоин того звания и по летам, и по честному своему состоянию, а паче по отличным своим дарованиям и способности к обучению богословия и к сказыванию проповедей с пользою и удовольствием слышащих, в чем он им (преосвященным) через целый год свидетельствован, чего ныне и губернская слободская украинская канцелярия в рассуждении нынешних обстоятельств воинских и по причине главного губернского тамошнего правительства в городе Харькове состоящего письменно от него (преосвященного) наиприлежнейшим образом требует" [Лаврентий Кордет,2012]. Цей документ підтверджує, що ініціатива призначення Лаврентія на цю посаду виходила від губернатора Щербініна. 16 червня 1770 р. ігумен Лаврентій був переведений в Харків на посаду ректора училищного монастиря,  а 8 вересня Лаврентій Кордет висвячений в архімандрита Харківського Покровського монастиря. Останній документ, який підписав ігумен Лаврентій  в якості ігумена святогірського датується  серпнем  1770 р. Це доношеніє  преосвященному Самуілу Миславському з приводу загрози Святогірському монастирю від гайдамаків, тобто запорожців . Зокрема, ігумен Лаврентій писав: «сего года августа 20 дня с Жеребца приехавший человек объявил, что гайдамаки, разграбившие и умертвившие Александра Юрьевича Сошальского непременное имеют намерение разграбить Святогорского монастыря всё церковное имение, и денежную казну и причинить живущим внутри монастыря немалое убийство…» [ЦДІА,ф.1710,оп.2,спр..665, л.59]. Цей документ  свідчить, що Л.Кордет  володіє інформацією щодо  групи гайдамаків, яка розправилась з О.Ю.Сошальським, старшим з братів Сошальських, з якими дружив і у яких жив  Г.С.Сковорода. Саме тоді, в  1770 р. Г.Сковорода проживав у Сошальських в Гусинці і потім разом з Олексієм Сошальським  поїхав  до Києва [Данілевський,1886,с.33]. В цей час Г.Сковорода вже був звільнений з посади вчителя. Справу з викладанням курсу катехізису було обставлено так, що залишатися в Харкові Сковорода вже не міг і в 1769 р. він остаточно стає на шлях мандрівного поета і філософа. Архімандрит Лаврентій ще п’ять років очолює Харківський Покровський монастир і колегіум. Відомо, що під час свого керування колегіумом він  побудував в монастирі гуртожиток  для сиріт і бідних учнів колегіуму. З цього приводу зберігся лист єпископа Самуїла Миславського,  направлений у вересні 1770 р. новопризначеному ректору Кордету : «Ничто столь мне  не желательно, как то, чтобы особое ваше попечение было обращено на сиропитательный дом» [Лебедев,1902,с.169]. Крім своїх прямих обов’язків ректора колегіуму і настоятеля монастиря Лаврентій Кордет активно займався науковою діяльністю,  приймав участь в складанні географічного словника, ініційованого «Вольным российским собранием при Московском университете». Про реалістичне спрямування наукових інтересів Кордета свідчать книги його бібліотеки. У каталозі біб­ліотеки переважають праці природознавчого характеру. Тут — описи Азова, Каспію, Оренбурзького краю, Си­біру, коштовні атласи земного глобусу, «Російський ат­лас» (1745), книги Бюшінга, Ричкова («Оренбургская топографія»), виданий акад. Міллером «Лексикон гео­графический Российского государства» (М., 1773), руко­писний опис ртутного барометра. Л. Кордет стежив і за роботами Ломоносова. У його бібліотеці була стаття Ломоносова «Слово о происхож­дении света, новую теорию о цветах представленную» (1757) [Ніжинець,1970,с.96]. Діяльність архімандрита Лаврентія на поприщі освіти мала своє продовження і в Святогірському монастирі. Цікавий документ, датований 1776 р. про засвоєння  латині сином донського козака із станиці Дурново Казьми Полякова і бажанням продовжити курс наук в добавочних класах в Харківському Святогірському монастирі, поміщено в журналі «Дон» за  1887, № 5. Канцелярія Війська Донського за підписом отамана Алексія Іловайського просить дозволу на  переїзд до Харкова на навчання у вказаному монастирі на період до 1783 р. Пояснити появу такої дивної назви – Харківський Святогірський монастир  можна тим, що початкове навчання  латині від Харківського училищного монастиря було організовано на базі Святогірського монастиря за для економії коштів. Така практика відома в Білгородській єпархії на підставі рішень правлячого архієрея і при наявності умов на місцях (монастирях, парафіях) [Лебедев,1902,с.172]. У жовтні  1775 р. архімандрит Лаврентій Кордет був звільнений з посади ректора Харківського колегіуму і переведений настоятелем Курського Знаменського монастиря в якому і помер  в 1781 році. Таким чином,  наведені вище матеріали і розвідки свідчать, що:

1.Префект і викладач філософії   Харківського колегіуму ігумен Лаврентій Кордет, з яким тісно спілкувався Григорій Сковорода під час педагогічної діяльності в Харківському колегіумі в першій пол. 60-х рр. XVIII ст.  перебував на посаді настоятеля Святогірського Успенського монастиря з березня 1765 р. по серпень 1770 р. з  перервою  в 1766-1767 рр. Вказаний термін настоятельства Лаврентія Кордета в Святих Горах дозволяє розширити поле розвідки  щодо обґрунтування дати відвідин  Г.Сковородою Святогірського монастиря. Причому,  підстав вважати, що Г.Сковорода міг гостювати в Святих Горах  в період 1768-1770 рр., тобто  після повернення ігумена Лаврентія Кордета з Бєлгорода в Святі Гори не менше, ніж запропонована в історіографії «сковородіани» дата -1765 р.

2.Переведення Л.Кордета з Харківського колегіуму ігуменом Святогірського Успенського монастиря визначалось не тільки і не стільки конфліктом між єпископом Порфирієм Крайським і префектом Лаврентієм Кордетом, скільки  обставинами, які склалися на той час і загальною практикою призначення настоятелів Святогірського монастиря з числа префектів (діючих або бувших) Харківського колегіуму. За виразом  Г.Сковороди  «Сего требовали мужа его толикии заслуги».

3.Характеристика Л.Кордета Григорієм Сковородою не обмежується відомим листом ректору колегіуму Іову Базилевичу в квітні 1765 р., але міститься і в інших листах Сковороди, зокрема в листі до учня М.Ковалинського (листопад 1763 р.). Г. Сковорода  дає коротку характеристику префекту і наводить його віршовану пораду, яку Сковорода переводить латинською і яка входить органічною частиною в творчу спадщину Сковороди  в  жанрі епіграми.

Література:

Багалій Д.І. Г.С.Сковорода Український  мандрівний філософ.- Харків,1926.

Данилевский Г. П. Украинские деятели: Сковорода, 1722 — 1794 р.// Украинская старина. Материалы для истории украинской литературы и народного образования. – Xарьков: Издание Заленского и Любарского,1866.

ДОН, Журнал 1887,№ 5.

Драч И.Ф.,Крымский С.Б.,Попович М.В..Григорий Сковорода Биографическая повесть.-  Киев:  «Молодь», 1984.

Ковалинский М.И.Жизнь Григория Сковороды. Писана 1794 года в древнем вкусе // Григорій Сковорода.Твори в двох томах.т.2.-К.:АН УРСР,1961, с.487-535.

Корж Η. Г.. Латинські віршовані твори  Г. С. Сковороди// Материалы до 250 річчя Г.С.Сковороди - К.:  «Наукова думка», 1975 .

Лаврентий Кордет. Біографія.,2012. http://www.biografija.ru/show_bio.aspx?id=73199

Лебедев А.С.Белгородские архиереи и среда их архипасторской деятельности (по архивным документам)-Харьков, тип. Печатное дело кн.К.Н.Гагарина, Клочковская,5,1902.

Лошиц Ю. Григорий сковорода, 2012».http://www.voskres.ru/literature/prose/loshchits1.htm

Луцька Φ. Й.. Жанр епіграми в творчості Сковороди // Материалы до 250 річчя Г.С.Сковороди - К.:  «Наукова думка», 1975 .

Листи Г.Сковороди // Григорій Сковорода. Твори в двох томах.т.2.-К.:АН УРСР,1961, с.211-462.

Любжин А.И.Харьковский коллегиум в XVIII- нач.XIX в.// Вопросі образования,2008,№3,с.240-263.

13. Махновець Л. Григорий Сковорода. -  К.: Наукова думка,1972.

14.Махновець Л. Про хронологію листів Сковороди//Радянське літературознавство.-1972.-№4.-с.54-66.

15. Ніженец А. На зламі двох світів. Розвідка про  Г. С. Сковороду і  Харківський  колегіум.- Харків: «Прапор», , 1970

16.Овчаренко І. Літературне Придінців’я- Слов’яногірськ, 1994.

17. Овчаренко І.Крізь далеч віків. - Слов’янськ:Печатний двір, 2005.

18.Терещенко В.Т.Золото у кожного в душі.-Донецьк,Східний видавнічий дім,2010.

19. Филарет(Гумилевский) Историко-статистическое описание Харьковской епархии.Отд.1 - М.:тип.Готье, 1852.

Архівні джерела:

1.ЦДІА м.Київ, ф.1710, оп.2,спр..665.

2. ЦДІА м.Київ, ф.1584, оп.1,спр..132.

3. ЦДІА м.Київ, ф.1584, оп.2,спр..38.

 

 
Дедов В.Н., Шамрай А. В. Резная каменная иконка «Св. Николай и семь спящих отроков эфесских» XIV в. из фондов Святогорского историко-архитектурного заповедника.

Резная каменная икона «Св. Николай и семь спящих отроков эфесских» - редкий памятник древнерусской пластики, датированный XIV в. и хранящийся в фондах Святогорского историко-архитектурного заповедника  (СГИАЗ, № 1327, кс-19,рис.1).  Икона найдена автором настоящей статьи (Шамрай А.В.) в 1993 г. во время осмотра многослойного памятника археологии  Царино городище у с. Маяки Славянского р-на Донецкой области. Впервые  иконка  была опубликована в 1995 году, где содержится описание предмета и его прорисовка. [11,с.67-70, рис.4]. Ссылка на указанную находку и её прорисовка содержится в ряде работ донецкого археолога  Э.Е.Кравченко [4; 5; 6,420; рис.2].

Подробнее...
 
Захоронения Де Волан в Святогорской Лавре

Необходимость исследования исторических кладбищ актуализирована в «Общегосударственной программе сохранения и использования объектов культурного наследия на 2004-2010 годы»[15].К числу таких объектов  относится некрополь ХIХ в. при церкви пр.Антония и Феодосия Святогорской лавры (в XIX в. Святогорская Успенская общежительная пустынь в Изюмском уезде Харьковской губернии).Общий вид некрополя  представлен на одной из сохранившихся фотографий (ил.1).После закрытия Святогорского Успенского монастыря в 1922 г. кладбище подверглось разграблению, а памятники – демонтажу. Окончательно следы исторического некрополя исчезли в 60-х годах XX века, когда на его месте бала устроена метеостанция санатория им.Артёма.

Подробнее...
 
Публикации нашего Заповедника

«Святогірський альманах 2010»

А.П. Чехов у Святих Горах. Зб. творів

О.П. Стороженко.  Закоханий  чорт.

С.Н. Сергєєв-Ценський.  Сад

Немирович-Данченко В.І. "Святі Гори" (нариси та враження)

А.М. Муравйов про Святі гори. Зб. творів

Е.Л. Марков «Святі Гори. Поїздка по Дінцю».

 
XV международная научная конференция «Могилянские чтения»Текст доклада В.Н.Дедова

 

2 декабря 2010 года. Представители Святогорского историко-архитектурного заповедника приняли участие в XV международной научной конференции «Могилянские чтения»

Текст доклада В.Н.Дедова

В структуре музейных коллекций традиционно выделяется такая группа предметов как рукописная книга и подпадающие под это определение другие движимые памятники культуры. Своё место в составе рукописных источников занимают синодики – книги с именами усопших для церковного поминовения их душ за упокой. Традиция записи имён умерших в специальные  книги формируется с первых веков христианства. Во времена Киевской Руси синодики велись при крупных монастырях и храмах уже в начале XII века, о свидетельствует летописное свидетельство под 1108 годом о внесении в синодик Киево-Печерского монастыря имени Феодосия с тем, чтобы «поминати на всех соборах» [ 11, 259-260].

Подробнее...
 
«ПерваяПредыдущая123СледующаяПоследняя»

Страница 3 из 3
 
 
 
 
   


Духовное наследие   Рейтинг@Mail.ru