/ 96
  

 

хвостикомъ?

«Э... поминайте якъ звали той хвостикъ: одчитали зъ корінемъ. Дідъ якъ вже ни доглядався, такъ и місця того не знайшовъ, де рісъ.»

– То-то жъ!... Ато якось чудно, матері ёго на-лихо, жінка та зъ хвостикомъ? – Хазяйка глянула на мене, мовъ би хотіла довідатись, чи воно не чудно й мині.

Подякувавши   дідові     за    ёго    гарне оповідання, ми полягали спати, а на другий день уранці, за чаемь, зновъ зібрались, ще побалакали трошки и розъіхались на віки вічні.

Щобъ не розвіялось по світу те, якъ то кажуть, фантастичне оповіданнє дідугана, я списавъ ёго для моіхь земляківъ. Наша чудова украiнська врода, нагрітая гаря- чимъ полуденнимъ сонцемъ, навіва на думи насіннє поэзіі й чаръ. Якъ пшениця зріє на ниві и складается у копи и скирти,


 

 

такъ и воно, те насіннє, запавши у серце и    думку, зріе      словеснимъ    колосомъ, и складаетця у народні оповідання и легенди.

 

Олекса Стороженко



- 93 -
 
- 94 -
  
/ 96