/ 96
  

 

IX.

 

 

Подякувавши добре пустельнику, дідъ зъ молодою жінкою пішовъ икъ Береці. Грошей у ёго було до чорта; повнісінький чересъ туго набитий дукатами, такъ-що схотівъ, те й зробивъ. Вибравъ вінъ собі гарне місце надъ річкою, де теперечки панський садъ, и поставивъ важну хату на дві половини. Накупивъ собі волівъ, овець, коней и заживъ собі зъ Одаркою. Одарка дуже була щаслива за дідомъ, – діждала сина оженить, діждала и внука, и вмерла зъ доброю славою.

Отъ вамъ и кінець. Вибачайте, коли не до смаку; росказувавъ, що чувъ одъ діда, коли вінъ брехавъ, то й я брешу.

– А що сталось, – спитала хазяйка, продираючи      очи;     бо        поки    старий росказувавъ, вона то спала, то прокинетця и  зновъ  слуха,  –  що  сталось  зъ  тимъ


 

 

хвостикомъ?

«Э... поминайте якъ звали той хвостикъ: одчитали зъ корінемъ. Дідъ якъ вже ни доглядався, такъ и місця того не знайшовъ, де рісъ.»

– То-то жъ!... Ато якось чудно, матері ёго на-лихо, жінка та зъ хвостикомъ? – Хазяйка глянула на мене, мовъ би хотіла довідатись, чи воно не чудно й мині.

Подякувавши   дідові     за    ёго    гарне оповідання, ми полягали спати, а на другий день уранці, за чаемь, зновъ зібрались, ще побалакали трошки и розъіхались на віки вічні.

Щобъ не розвіялось по світу те, якъ то кажуть, фантастичне оповіданнє дідугана, я списавъ ёго для моіхь земляківъ. Наша чудова украiнська врода, нагрітая гаря- чимъ полуденнимъ сонцемъ, навіва на думи насіннє поэзіі й чаръ. Якъ пшениця зріє на ниві и складается у копи и скирти,



- 92 -
 
- 93 -
  
/ 96