/ 96
  

 

побідоносцю и Миколаю чудотворцю, а тамъ, пустельникъ поставивъ молодихъ передъ налой, та й обкрутивъ.

– Теперъ, – каже, – нехай вамъ Господь помагае; будьте щасливі и довголітні, та не забувайте, що Богь милосердний не на те, щобъ грішили, а на те, щобъ каялись у гріхахъ!

«Такъ, пан-отченьку, такъ», каже дідъ.

«Отъ чорти такъ не дали покаятись Трути- ку; розірвали бідолашного на шматки; тільки пірья полетіло за вiтромъ!»

Якъ стали прощатись, Одарка тричи вклонилась      пустельникові            до        землі, якъ рідному батьку. И дідъ хотівъ бувъ поклонитись, такъ шия ніякъ не гнетця. У тіхъ Січовиківъ вьязи якъ у вовка; вони одному тільки Богу й кланяютця до зем- лі. Отъ дідъ ухопивъ себе обома руками за оселедець, та на силу нагнувъ свою голову.


 

 

IX.

 

 

Подякувавши добре пустельнику, дідъ зъ молодою жінкою пішовъ икъ Береці. Грошей у ёго було до чорта; повнісінький чересъ туго набитий дукатами, такъ-що схотівъ, те й зробивъ. Вибравъ вінъ собі гарне місце надъ річкою, де теперечки панський садъ, и поставивъ важну хату на дві половини. Накупивъ собі волівъ, овець, коней и заживъ собі зъ Одаркою. Одарка дуже була щаслива за дідомъ, – діждала сина оженить, діждала и внука, и вмерла зъ доброю славою.

Отъ вамъ и кінець. Вибачайте, коли не до смаку; росказувавъ, що чувъ одъ діда, коли вінъ брехавъ, то й я брешу.

– А що сталось, – спитала хазяйка, продираючи      очи;     бо        поки    старий росказувавъ, вона то спала, то прокинетця и  зновъ  слуха,  –  що  сталось  зъ  тимъ



- 91 -
 
- 92 -
  
/ 96