/ 96
  

 

«Теперъ»,    каже   пустельникъ,   «вінъ у тебе, якъ наймитъ, якъ крепакъ: що звелишъ, те й буде робить.»

Пустельникъ провівъ діда до печери и поблагословивъ ёго на прощание.

Вернувся дідъ до чорта, та якось ёму и глянуть на ёго совісно, хочъ у рябка очей позичать. Та вже жъ не потурать и чорту, щобъ губити християнську душу. Не що дня бридня, не все коту масниця! Тіль- ки доторкнувся дідъ до чорта, заразъ и почувъ сердешний свою неволю, такъ и затрусивсь и застогнавъ бідолашний.

– Що ти, Кирило, зо мною зробивъ! –

озвався чортъ.

«Те, що й ти зъ другими робив», каже дідъ (а самому жаль чорта: добра була душа          у             покійника).         «Ловить»,    каже,

«вовкъ, та якъ и вовка піймають!»

Не довго дідъ базікавъ изъ чортомъ, та нічого було гараздъ и казати. Узявъ відь-


 

 

му за руку, и повівъ у печеру. Дорогою росказавъ  ій,  на  чому  вони  погодились зъ пустельникомъ, обнявъ Одарку, кріпко притуливъ до серця, ажъ зомліла иебога, а тамъ сівъ на чорта п поленувъ, якъ на крилахъ, у Січъ.

 

VIII.

 

 

Уранці дідъ вже бувъ у Коші. Кому не скаже, що вінъ учора ввечері виіхавъ изъ Святихъ Гіръ, нiхто віри не йме; та якъ и повірить, щобъ увъ одну нічъ перебігти тридцять миль! Чого вже не вироблявъ дідъ на тімъ коню! якъби почули, що вінъ росказувавъ, то бъ сказали, що бреше: за ці- лісінькій тиждень не переслухали бъ. Разъ, дідъ заспоривсь и въ закладъ пішовъ, що поiде у Бахчисарай и самому кримському хану у вічі плюне, и що бъ ви думали? поiхавъ  та  й  плюнувъ,  та  ще  й  добре



- 85 -
 
- 86 -
  
/ 96