хвостикомъ?
«Э... поминайте якъ звали той хвостикъ: одчитали зъ корінемъ. Дідъ якъ вже ни доглядався, такъ и місця того не знайшовъ,
де рісъ.»
– То-то
жъ!... Ато якось чудно, матері ёго на-лихо, жінка
та зъ
хвостикомъ? – Хазяйка глянула на мене, мовъ би хотіла довідатись, чи воно не чудно
й мині.
Подякувавши дідові за ёго гарне оповідання, ми полягали
спати, а на другий день уранці, за чаемь,
зновъ зібрались, ще побалакали трошки
и розъіхались на віки вічні.
Щобъ не розвіялось по світу те, якъ то
кажуть, фантастичне оповіданнє дідугана, я списавъ ёго для моіхь земляківъ. Наша чудова украiнська врода, нагрітая
гаря- чимъ полуденнимъ сонцемъ,
навіва на думи насіннє поэзіі й чаръ. Якъ пшениця зріє на ниві и складается у копи и скирти,
|