упавъ на коліна, простягъ до гори руки, та
крізъ слёзи й промовивъ:
– Боже милий, який же ти до насъ милостивий!...
«Ходімъ
же
швидче до пустельника», каже Одарка: «вінъ тебе жде зъ самого
ранку.»
Дідъ,
взявшись зъ Одаркою за руки, пішли до пустельника. Ввійшли у церковку;
дивлятця – вже и налой стоіть
по середині, а два вінця лежять на налою,
– не зъ фольги, якъ теперечки повелось, а изъ
свіжихъ квітокъ.
– Здоровъ
бувъ,
Кирило, – сказавъ пустельникъ, зуздрівши діда: якъ тебе Богъ милувавъ на Запорожжі?
«Слава Богу,
пан-отченьку», каже дідъ, «молитвами вашими, – та спасибі й покійному чорту: добре служивъ, дияволівъ синъ. Дідъ одслуживъ три
молебні: архистратигу Михаілу,
Егорю
|