/ 96
  

 

якъ вони вже й пошарпали Трутика на шматочки. Де те въ бiса и мьясо ділось: тільки пірья полетіло за вітромъ. Жалко діду чорта, такъ жалко! такъ теперъ вже не до ёго; друга думка у діда – що то зъ Одаркою діетця: чи помилувавъ іí Господь? Тільки переступивь дідъ черезъ рівчакъ, а изъ-за кущівъ назустрічъ Одарка. У квіткахъ, у стёнжкахъ, якъ до вінця. Такъ и кинулась на шию дідові.

«Спасителю  мій!»  заголосила  Одар- ка: «Господь милосердний помилувавъ мене грішну... Тебе жъ тільки й ждала, мій голубе, якъ билина росиці зъ неба!»

Ще краща стала; така біла, та повновида, очи сяють, якъ зорі середъ темноі ночі, зуби блищать, якъ білі голубьята на сонці підъ яснимъ небомъ. Такъ и тулитця до діда и цілуе ёго и милуе, и христитця и ёго христить. Дідъ стоіть, якъ укопаний, себе не тямить и очамъ своімъ віри не йме; делі



- 89 -
  
/ 96