/ 96
  

 

якъ вони вже й пошарпали Трутика на шматочки. Де те въ бiса и мьясо ділось: тільки пірья полетіло за вітромъ. Жалко діду чорта, такъ жалко! такъ теперъ вже не до ёго; друга думка у діда – що то зъ Одаркою діетця: чи помилувавъ іí Господь? Тільки переступивь дідъ черезъ рівчакъ, а изъ-за кущівъ назустрічъ Одарка. У квіткахъ, у стёнжкахъ, якъ до вінця. Такъ и кинулась на шию дідові.

«Спасителю  мій!»  заголосила  Одар- ка: «Господь милосердний помилувавъ мене грішну... Тебе жъ тільки й ждала, мій голубе, якъ билина росиці зъ неба!»

Ще краща стала; така біла, та повновида, очи сяють, якъ зорі середъ темноі ночі, зуби блищать, якъ білі голубьята на сонці підъ яснимъ небомъ. Такъ и тулитця до діда и цілуе ёго и милуе, и христитця и ёго христить. Дідъ стоіть, якъ укопаний, себе не тямить и очамъ своімъ віри не йме; делі


 

 

упавъ на коліна, простягъ до гори руки, та крізъ слёзи й промовивъ:

– Боже милий, який же ти до насъ милостивий!...

«Ходімъ же швидче до пустельника», каже Одарка: «вінъ тебе жде зъ самого ранку.»

Дідъ, взявшись зъ Одаркою за руки, пішли   до        пустельника.  Ввійшли         у церковку; дивлятця – вже и налой стоіть по середині, а два вінця лежять на налою,

– не зъ фольги, якъ теперечки повелось, а изъ свіжихъ квітокъ.

– Здоровъ бувъ, Кирило, – сказавъ пустельникъ, зуздрівши діда: якъ тебе Богъ милувавъ на Запорожжі?

«Слава   Богу,   пан-отченьку»,    каже дідъ,  «молитвами  вашими,  –  та  спасибі й    покійному      чорту:   добре   служивъ, дияволівъ  синъ.   Дідъ                одслуживъ       три молебні:  архистратигу  Михаілу,  Егорю



- 89 -
 
- 90 -
  
/ 96