/ 96
  

 

– Эге, – каже дідъ: – я не побоюсь и на чорту поiхать.

Та сівъ на чорта та й чкурнувъ у Свя- ті Гори; у вобідню добу и тамъ опинивсь. Дивитця, ажъ того гайвороння така сила, наче зъ цілого світа позлітались гемонські тварі, тай вкрили и гори и лісъ. Скоро побачивъ іхъ чортъ, такъ и затрусивсь и голову повісивъ и хвістъ опустивъ, почувъ свое лихо. Доіхавши до тіеi межи, що дальшъ на чорту iхать не можна, дідъ злізъ та й каже:

– Прощай, чорте, не поминай лихомъ;

спасибі тобі за вірну службу!

Тільки    дідъ    договоривъ   се    слово, такъ  кінь  и  перекинувсь  на  птаха.  Якъ же закрякає гемонське гайвороння та здійметця, наче хмара! ажъ сонце закрило! Налетіли на чорта, дідъ и не схаменувсь, не вспівъ руки піднять – перехриститьця, роззявить рота, щобъ Богослова заспівать,



- 88 -
  
/ 96