/ 96
  

 

вилаявъ; дідъ знатно лаявсь – у якогось москаля вчивсь: «ти», каже, «хану, покій- ного чорта племінникъ, бусурманський, кателицький,     анафемський,   гаспедівъ синъ, триста тобі чортівъ у живітъ.» А було, якъ наскочять Січовики на татарську орду, то дідъ такъ и вріжетця у саму гущиню, а коні якъ почують чорта, та вростічъ; а дідъ и почне кришить татаръ, якъ локшину, такъ голови и валятця, якъ груші у восени. Чотирі роки дідъ бувъ куріннимъ отаманом, а тамъ, якъ прийшла пора, отъ вінъ и ставъ прощатись. Не хо- тіли були пускать Січовики, ажъ дідъ імъ и каже:

– Зостався бъ, товариші, такъ обіщався вíдьмі оженитись: треба, бачите, додер- жать козацького слова.

«Що за зухъ нашъ Кирило», сміютця Запорожці: «вінъ не побоітця и чорта позвать у дружки.»


 

 

– Эге, – каже дідъ: – я не побоюсь и на чорту поiхать.

Та сівъ на чорта та й чкурнувъ у Свя- ті Гори; у вобідню добу и тамъ опинивсь. Дивитця, ажъ того гайвороння така сила, наче зъ цілого світа позлітались гемонські тварі, тай вкрили и гори и лісъ. Скоро побачивъ іхъ чортъ, такъ и затрусивсь и голову повісивъ и хвістъ опустивъ, почувъ свое лихо. Доіхавши до тіеi межи, що дальшъ на чорту iхать не можна, дідъ злізъ та й каже:

– Прощай, чорте, не поминай лихомъ;

спасибі тобі за вірну службу!

Тільки    дідъ    договоривъ   се    слово, такъ  кінь  и  перекинувсь  на  птаха.  Якъ же закрякає гемонське гайвороння та здійметця, наче хмара! ажъ сонце закрило! Налетіли на чорта, дідъ и не схаменувсь, не вспівъ руки піднять – перехриститьця, роззявить рота, щобъ Богослова заспівать,



- 87 -
 
- 88 -
  
/ 96