ажъ брязнули, ударившись объ камьяний помістъ. Помолившись, устали; отъ пустельникъ и каже:
– Ходімъ
же, я покажу тобі печеру:
одведешъ туди небогу,
тамъ вона и буде спасатьця.
«Будьте ласкаві, пан-отче», каже дідъ,
«заступітьця за бідну сироту... коли бъ
ви побачили, що за молоде, та гарне,
та нещасливе!.. такъ же, катержний, анафемський хвостикъ!.. та ще отъ- що...»
почавъ дідъ, та й язикъ прильне къ гортані.
– Що тамъ ще? спитавъ
пустельникъ.
«Болячка
на серці нарядилась», каже
дідъ, важко зітхнувши: «закохався я у сю диявольську відьму,
бодай ій... нехай буде здорова,
– отъ-що!
– Буду благати Господа, – каже
пустельникъ, – щобъ Вінъ милосердний пославъ ій
покаяніе;
а ти
ідь собі зъ
| |
Богомъ у Січъ.
Побудь ще тамъ пьять літъ на лицарській стражі, та
й вертайсь до мене. Якъ
дасть Богъ, що вона спасетця, то
я васъ и звінчаю.
«Що жъ мині теперъ робить зъ чортомъ?» пита
дідъ.
– А що зъ нимъ робить, – каже пустельникъ: коли годящий зъ ёго кінь, ідь на ёму у Січъ.
«Де вамъ
не годящий!» каже
дідъ:
«такого коня и за сто талярівъ не знайти: и хода добра, и на-взаводи не взявъ ёго катъ,
и підтюпцемъ; а на поворотахъ
тільки нахились, а вінъ вже й повертае.
Такъ боюсь же, щобъ не втікъ, дияволівъ
синъ.»
– Не
бійсь, – каже пустельникъ: я тобі
дамъ на ёго кріпость.»
Пустельникъ
пішовъ у свою келию, винісъ
кипарисний хрестикъ и надівъ ёго на шию дíдові.
|