/ 96
  

 

ажъ брязнули, ударившись объ камьяний помістъ.         Помолившись,           устали;            отъ пустельникъ и каже:

– Ходімъ же, я покажу тобі печеру: одведешъ туди небогу, тамъ вона и буде спасатьця.

«Будьте ласкаві, пан-отче», каже дідъ,

«заступітьця  за  бідну  сироту...  коли  бъ ви  побачили,  що  за  молоде,  та  гарне, та      нещасливе!..       такъ            же, катержний, анафемський       хвостикъ!..     та         ще       отъ- що...» почавъ дідъ, та й язикъ прильне къ гортані.

– Що тамъ ще? спитавъ пустельникъ.

«Болячка на серці нарядилась», каже дідъ, важко зітхнувши: «закохався я у сю диявольську відьму, бодай ій... нехай буде здорова, – отъ-що!

–    Буду    благати    Господа,    –    каже пустельникъ, – щобъ Вінъ милосердний пославъ  ій  покаяніе;  а  ти  ідь  собі  зъ


 

 

Богомъ у Січъ. Побудь ще тамъ пьять літъ на лицарській стражі, та й вертайсь до мене. Якъ дасть Богъ, що вона спасетця, то я васъ и звінчаю.

«Що    жъ    мині    теперъ    робить    зъ чортомъ?» пита дідъ.

– А що зъ нимъ робить, – каже пустельникъ: коли годящий зъ ёго кінь, ідь на ёму у Січъ.

«Де  вамъ  не  годящий!»  каже  дідъ:

«такого коня и за сто талярівъ не знайти: и хода добра, и на-взаводи не взявъ ёго катъ, и підтюпцемъ; а на поворотахъ тільки нахились, а вінъ вже й повертае. Такъ боюсь же, щобъ не втікъ, дияволівъ синъ.»

– Не бійсь, – каже пустельникъ: я тобі дамъ на ёго кріпость.»

Пустельникъ пішовъ у свою келию, винісъ кипарисний хрестикъ и надівъ ёго на шию дíдові.



- 83 -
 
- 84 -
  
/ 96