кі критики вважають «Закоханого
чорта»,
як і інші твори, опрацьовані письменни- ком з усної народної творчості,
малоціка- вими з науково-етнографічної точки зору. Так,
ще на початку XX ст.
з цього приво- ду літературознавець
Єфремов в «Історії українського
письменництва» писав: «Це наче
гарненькі брязкотельця, оброблені рукою справжнього майстра, але
чогось
більшого понад зовнішню красу вимагати від них не можна: автор ніколи не сягає вглиб подій, не спиниться
над внутрішнім змістом,
а промайне зверху над подіями,
беручи
їх здебільшого з гумористичного боку». Звертаючи увагу
на прикрашення дійсності, казковість
сюжетів,
перепле- тіння реальності
з фантазією в творчих
доробках Олекси Стороженка, частина
| |
критиків, зокрема
Петров в праці «Очер- ки истории украинской литературы», за- дається питанням: «Иногда прямо недо- умеваешь,
какая
реальная
подоплёка его рассказа, что
он хотел сказать и с какой целью написал его?»
На відміну від лі- тературознавців історику частіше від-
кривається реальна основа,
на якій ви- никла легенда, яка згодом була записана і опрацьована письменником. Ключ
до розуміння «подоплёки»
оповідання, як і мета автора при його створенні, криється в заключному абзаці
тексту «Закоханого чорта»: «Щоб не розвіялось по світу те, як кажуть,
фантастичне оповідання ді- дугана, я
списав його для моїх земляків. Наша чудова українська врода, нагрітая гарячим полуденним сонцем,
навіва на
|