образі пустельника відтворена
реальна
іс- торична постать Іоанна
Затворника, який
17 років перебував
в молитвах в печерах
крейдяної скелі. Вразивши сучасників своїм рішенням залишити
чернечу грома- ду обителі
і жити відлюдником в стародав-
ній печері, ієромонах Іоанн швидко став найбільш популярною постаттю
не тільки в очах прочан. Його
особистості присвя- чені окремі розділи в нарисах
письмен- ників, що описували
Святі Гори в XIX ст.
Окремою книжкою видане “Житіє Іоанна Затворника
Святогірського”,
яке витрима- ло декілька перевидань ще в XIX ст. Тому цілком зрозуміла поява цієї історичної по- статі в народних легендах
і переказах се- редини
XIX століття. В них нечиста сила вимушена поступитись святості місця
і
|
подвижнику, що перебуває тут в молитвах. Як і передбачав пустельник,
фантастична історія Кирила і Одарки
щасливо закінчу- ється. Недалеко від Святих Гір, на берегах річки Береки, подружжя побудували хату і безбідно зажили, народжуючи дітей. А закоханий чорт, програвши свою гру в бо- ротьбі за Одарку запорожцю Кирилу, гине
від «гемонського гайвороння».
Самі запорожці
постають в оповіданні як захисники православної
віри. Одне це гарантує козакам прихильність св. апосто- ла
Петра і святителя
Миколая Чудотворця. За текстом оповідання, під час подорожі
до Святих Гір чорт жаліється козаку Келе-
пу:
«Та нам не велено – не то обманювати,
– і зачіпати запорожців, бо вони б’ються
за віру православну. Та не велика користь,
|