Рис. 1. Схема розміщення
фортець Ізюмської укріпленої
лінії разом із поселеннями, що винисли під її захистом.
суспільства,
переходом до художнього принципу «краса регулярності».
Вті- ленням такого принципу є фортеці XVIII ст. Української укріпленої лінії, що будувались
за єдиним зразком.
При визначенні особливостей
розміщення фортець Ізюмської укріпленої лінії слід також враховувати той
факт,
що всі вони будувалися
в умовах по- стійної загрози татарської навали. Зважаючи на це, неукріплені поселення (посади, слободи, хутори) завжди будували поряд з фортецями.
Планувально- просторове рішення
та масштаби цих фортець максимально враховують топо- графічні особливості конкретної
місцевості, тому автором ця категорія
укріпле- них поселень віднесена до індивідуальних [Голубева, Позднесреденевековые
крепости…, 2006]. Городища,
як правило, повторюють
форму мису з боку ріки (рік) та відсікаються захисними укріпленнями з напільної сторони. При плануванні їх розміщення обирались миси правих берегів рік, що самі по собі є надійним захистом
(високі схили важко
брати штурмом та
легше за- хищати з високих стін фортеці). Такі
городища
здавна розміщували на ми- совому виступі великої ріки, що додатково
захищений малою річкою або су- хою
балкою
чи яругою. Це підтверджується згадками в письмових джерелах
[Багалей,1886,с.8]. Часто використовувались городища попередніх часів, як
| |
наприклад Верхній Салтів, Чугуїв, Харків. Доробка захисних укріплень ран- ньосередньовічних городищ за козацьку добу підтверджується і результатами археологічних досліджень та висновків ґрунтознавців у Верхньому Салтові і Мохначі [Чернигова,2001; Лисецький,Галіусов,2003.с.164].
При будівництві міст-фортець спостерігається
поступовий
перехід від ін- дивідуальності до регулярності. Та сама тенденція характерна і для їх
вну- трішнього облаштування.
Аналіз картографічного матеріалу
свідчить, що міста-фортеці XVI – XVII століть вдало вписувались
в ландшафт місцевос- ті, пристосовувались до
природних особливостей. Їх
архітектурні домінанти
(башти, церкви) розміщувались
з урахуванням рельєфу, вулиці мали вигнуте трасування та
враховували напрямки
основних шляхів, розташування
жит- ла. Планування та будівництво міст-фортець проводилось за «розписами» та
«кресленнями», що складались на підставі писемної пам’ятки
XVII ст. «Книга именуемая геометрия или землемерие
радиксом и церкулем». Це був по суті перший посібник по містобудівній
справі, і скоріш за все
мав більш ранній прототип [Алферова,1989,с.62]. Фортеці будувались за чіткими
вказівками
«розписів»,
у яких відзначались усі деталі необхідних
робіт. Наприклад, при будівництві Цареборисова воєводам Богдану Бєльському та Семену Алферову наказано
передивитись «детей боярских» та наказати їм брати
запаси «…на все лето и на осень и до зимы. А которым лицем
по розписи с ними зимовать и темъ велеть имать запасы
и на зиму и на лето… Придя на место
городъ
об- ложить по чертежу и по росписи
каковы им чертеж и роспись даны.
И велети плотникомъ
городъ
рубити… А башни делать круглые или четвероугольные
смотря по месту какъ государеву делу прибыльнее и крепче и прочнее… а де- лати имъ городъ такъ чтобы ево глиною обмазать мочно» [Багалей,1868,с.6-
13].
Сліди обмазування стін глиною простежено при дослідженні проїзної
башти Валківського (Можевського)
острога
[Голубєва,звіт/2005/157;
Віднов- лення досліджень…2006].
За останні роки здійснене
археологічне дослідження ряду фортець Ізюм- ської укріпленої лінії,результати
яких викладені окремо по кожній з них .
Цареборисів. Фортеця заснована у 1599 р. Археологічні дослідження цієї
пам’ятки розпочалися під керівництвом
автора
в 2004 р. і тривають зараз. [Голубєва,звіти/2004/36;2005/157;2006/224;2007/125;2008;2009].
У ході
до- сліджень розкриті площі на
дитинці та посаді фортеці,
виявлені житла, ями господарського та виробничого призначення, смітники
та різноманітні
за кон- струкцією
горни. Дослідження цієї фортеці дозволили:
1) встановити
хронологію її функціонування
та етнічну належність мешканців: з
1599 до 1604/1605 рр. вона була
заселена переважно московіта-
ми, з сер. XVII до кін. XVIII ст. – відбудована та заселена переважно черкаса-
|